Інноваційні технології

Організація роботи щодо впровадження новітніх соціально-орієнтованих технологій, форм та методів роботи з дошкільниками

Соціалізувати дошкільника — означає збагатити його індивідуальний досвід позитивними враженнями від спільної з іншими життєдіяльності, розвинути в нього соціальні потреби, сформувати соціальні вміння та навички, виховати "відчуття іншого", сформувати готовність та здатність брати іншого до уваги, працювати в команді, домовлятися, узгоджувати свою позицію, в разі потреби поступатися власними інтересами на користь соціальної групи, діставати насолоду від допомоги та підтримки іншої людини у складній ситуації, тобто жити обличчям до людей, з відкритим серцем, умінням гармонійно "вписуватися" в дитяче угруповання, знаходити в ньому своє місце, визначати свій статус серед однолітків відповідно до своїх можливостей та домагань, товаришувати.

У широкому сенсі "соціальність" є інтегрованою характеристикою, яка фіксує відкритість дитини соціальному довкіллю, її спрямованість на гармонійні та конструктивні взаємини з людьми, що оточують. Бути соціальним у певній життєвій ситуації означає проявляти готовність та здатність контактувати з різними за віком, статтю, спорідненістю, родом діяльності, характерологічними особливостями людьми. Дошкільника з розвиненою соціальністю можна кваліфікувати як соціально компетентну особистість.

Які ж технології здатні забезпечити соціальну компетентність наших вихованців? З’ясувавши основні поняття я з легкістю знайшла відповідь на це питання. Думаю для Вас теж не становитиме труднощі назвати хоча б деякі з них. Пропоную Вам попрацювати зараз в інтерактивному режимі і пригадати які педагогічні методики або технології мають соціальне спрямування, здатні забезпечити соціалізацію дитини дошкільного віку.

Однією із найбільш поширених технологій, яка з успіхом застосовується практично в кожному дошкільному навчальному закладі нашого міста є технологія П3, авторами якої є Тамара Піроженко, Світлана Ладивір.

Педагогічна технологія психолого-педагогічного проектування (П-3) об’єднала багато відомих і нових методів та прийомів (тематичне планування, творчі завдання, мотивація діяльності, узагальнення, проблемні ситуації) в гнучку систему. Причому під системою розуміємо таку сукупність окремих елементів, які при поєднанні набувають принципово нової якості. Наведемо приклад такої системи. Існують окремо мотор, колеса, кабіна, крила. Кожен з цих елементів добре відомий. Але лише при їх поєднанні в систему з’являється літак, який володіє принципово новою якістю – він вміє літати. На відміну від елементів, кожен з яких цією якістю не володіє.  Так і технологія П3, синтез позитивних напрацювань дошкільного виховання, допомагає педагогічній практиці вирішувати актуальні завдання сучасної дошкільної освіти.

Технологія П3 передбачає партнерські взаємостосунки між учасниками освітнього процесу. Готуючись до співпраці зі своїми малюками за цією технологією педагог має підібрати такі педагогічні прийоми, які стимулюватимуть активну участь дітей, батьків, колег в розробці проекту та обговоренні результатів його реалізації.

Значення і роль психолого-педагогічного проектування виховного процесу обумовлене тим, що воно є сполучною ланкою між теорією і практикою навчально-виховного процесу.

Спроектувати педагогічний процес – це спроектувати діяльність вихователя і діяльність вихованця в їхній взаємодії.

Таким чином, психолого-педагогічне проектування – це проект сумісної діяльності дорослих та дітей, в якому поєднані:

·        Бажання, прагнення дитини;

·        Педагогічна варіативність форм, методів, засобів розвиваючих впливів вихователя;

·        Психологічні закономірності природного розвитку спільної діяльності дітей та дорослих (від бажання до творчого рівня реалізації задуму).

Так, у процесі роботи над будь-яким проектом, яку б мету він не переслідував, дитина відчуває свою причетність і важливість особистісної активності для життя дитячого колективу, ступінь значимості своїх пропозицій для загального успіху. Одночасно вона вчиться бачити розгортання діяльності в часі та просторі, вчиться підпорядковувати найближчі та віддалені в часі події, бачити  оптимістичну і конструктивну перспективу своєї життєдіяльності.

Дитина випробовує свої сили, поєднуючи їх з бажаннями; практично застосовує набуті знання й навички у взаємодії з дорослими та ровесниками; реалізовує своє природне прагнення діяти творчо, активно виявляє своє ставлення до людей і середовища.

Сьогодні все більшої популярності набуває такий напрям педагогічної науки, як артпедагогіка, що передбачає залучення дітей до різних видів діяльності пов’язаних з мистецтвом (слухання музики, малювання, ліплення, танцю тощо).

Арт-терапія — це вид психотерапії та психологічної корекції, заснований на мистецтві та творчості. Вперше цей термін був використаний британським художником Андріаном Хілом у 1938 р. при описі своєї роботи з хворими на туберкульоз та незабаром отримав широке поширення. Однією з перших почала займатись терапією мистецтвом Маргарет Наумбург.

Сутність артпедагогіки полягає, передусім у тому, що вона впливає на морально-етичні, естетичні та комунікативно-рефлексивні основи особистості і сприяє формуванню в дитини навичок соціальної поведінки за допомогою мистецтва. Окрім того, артпедагогіка допомагає малечі долати власні психологічні труднощі, відновлювати емоційну рівновагу, перемикатися з негативних переживань на позитивні почуття й думки, допомагає полегшити процес розуміння та усвідомлення своїх емоційних реакцій, дає соціально прийнятний вихід емоціям гніву, страждання, страху та іншим негативним почуттям.

Отже, вихователі ДНЗ, застосовуючи різні артпедагогічні техніки отримують чудові можливості не лише в навчанні, але і в соціальному розвитку дитини дошкільного віку.

Одним із найпопулярніших і цікавим напрямів артпедагогіки є казкотерапія, що дозволяє дорослому працювати з дітьми через казку.

Казкотерапія – процес утворення зв’язків між казковими подіями і поведінкою в реальному житті; процес перенесення казкового сенсу до реальності.

Казкотерапія – це спосіб об’єктивізації проблемних ситуацій, іншими словами, це створення особливої казкової атмосфери, яка робить мрію реальністю, огортає все навколо передчуттям дива, допомагає дитині боротися зі своїми страхами і вийти з неї переможцем, а головне – надає малюку почуття впевненості й захищеності.

Казка – незмінний супутник дитинства. Вона впливає на духовний світ дитини, заохочує її до набуття  нових знань і умінь, створює певні зразки поведінки, сприяючи формуванню  високих моральних цінностей та позитивного світогляду дитини. Дитина, беручи приклад з улюблених героїв, ототожнює і себе з ними, врешті, робить висновок, як правильно чинити.

Метою казкотерапії - є підведення людини до усвідомлення своєї внутрішньої сутності, своєї єдності і неповторності, до відчуття гармонії із собою і світом. У процесі казкотерапії людина навчається сприймати себе такою, якою вона є, усвідомлювати себе й інших людей, кожного, як неповторну індивідуальність. У кожній людині існує потреба у самовираженні, яка здебільшого, залишається незадоволеною, що породжує внутрішній конфлікт. Казка відображає внутрішній конфлікт дитини і дає можливість роздумувати над ним, дозволяє сформувати новий погляд на ситуацію і перейти на новий рівень її усвідомлення, моделюючи конструктивне ставлення та поведінку.

У дитячий казкотерапії  найчастіше застосовують чотири види казок: художні, дидактичні, психокорекційні та медитативні.

До художніх казок відносять народні, авторські казки, а також притчі, байки, легенди, билини. Саме з них дитина дізнається, що життя це активне протиборство двох важливих елементів: добра і зла. Причому добро неодмінно винагороджується, а зло завжди карається. Художня казка пропонує малюкові модель певної життєвої ситуації й допомагає осмислити її, дати оцінку героям й тим самим визначити для себе правила поводження в реальному житті. В основі всіх художніх казок лежить мораль, як-то: «Колобок», «Котик та півник» (неслухняність  та нерозважливість призводять до біди), «Попелюшка» (доброта і працьовитість завжди винагороджуються), тощо.

Дидактичні казки застосовуються для подання в ігровій формі навчального матеріалу. Причому їхніми героями зазвичай стають абстрактні поняття або явища природи (Доброта, Сила, Вітер, Сонце), неживі предмети (іграшки), символи (цифри, букви, звуки), для яких спеціально створюється казковий образ світу. Ці казки можуть розкривати зміст і важливість певних знань. Тобто у формі дидактичних казок вихователі можуть реалізовувати навчальні завдання.

Медитативні казки створюють для того, щоб допомогти дитині зняти психоемоційне напруження, налаштувати її на позитивне світосприйняття навколишнього світу, тощо. Головна особливість медитативної казки – відсутність конфлікту й негативних героїв.

Психокорекційні казки створюють з метою м’якого впливу на поведінку дитини. Вони дозволяють коригувати поведінку дитини або її особистісні риси характеру (сором’язливість, неохайність, примхливість, тощо). Також психокорекцій на казка може навчати дітей чемності, доброзичливого та дбайливого ставлення до оточуючих, природи. Створити подібну оповідку неважко: слід визначити героя (казкового двійника дитини); описати його життя (дуже схоже на життя самої дитини), поставити героя в проблемну ситуацію, яка є нагальною для дитини; розповісти як казковий герой вирішив її (запропонувати альтернативну модель поведінки) та разом з дитиною зробити висновки.

Вакциною від соціальних негараздів називають вчені-психологи міжнародну виховну програму «Self-Esteem». Програма ця була створена в США більше 40 років тому. Одним із її засновників є Бредлі Вінч – хімік за фахом. На сьогодні програма «Self-Esteem» визнана у всьому світі, на її основі розробляються програми у 45 країнах світу. Результати застосування програми просто вражаючі. Люди, які виховувалися за програмою «Self-Esteem» надзвичайно успішні в подальшому житті. Вони змогли створити дружні та щасливі сім’ї, налагодити гармонійні відносини з колегами, друзями, сусідами, вони мають визначні успіхи в роботі, якою б діяльністю в подальшому не займалися, їх поважають на всіх суспільних рівнях.

Метою програми є створення умов, що сприятимуть формуванню позитивної самооцінки. Система «Self-Esteem» сприяє становленню особистості, вихованню соціальної відповідальності, почуття власної гідності, формуванню позитивної самооцінки. Крім того дитині просто необхідно мати почуття приналежності до колективу. Малюк повинен усвідомлювати, що є група людей на яку він може розраховувати, де може вільно висловити свої думки та почуття, сподівання та надії, де його уважно вислухають, зрозуміють, підтримають, допоможуть і, якщо потрібно захистять.

Система «Self-Esteem» побудована на таких основних засадах:

1.      Передбачає створення для особистості системи безпеки, впевненості в оточуючих людях;

2.      Дитина повинна відчути власну індивідуальність та неповторність, всебічно пізнати себе (зовнішність, анатомія, риси характеру), навчитися радіти тому, що вона така яка є і ніяка інакше;

3.      Прищеплюється почуття приналежності до групи, сім’ї, колективу, нації, народу, людства;

4.      Людина повинна мати не лише мету свого життя, а і уміти її чітко оцінити, знайти шлях до її досягнення;

5.      Хотіти і вміти приймати на себе відповідальність за свої рішення, постійно самоудосконалюватися, просуваючись до мети;

6.      Розвивається почуття компетентності, впевненість у своїх силах, здібностях

Формуванню соціальної компетентності дитини-дошкільника неабияк сприятиме застосування тренінгових технологій. Тренінг (від англ. to train – навчати, дресирувати), форма активного навчання спрямована на розвиток знань, умінь та навичок та соціальних установок. Тренінг часто використовується якщо очікуваний результат – не лише отримання нових знань, засвоєння нової інформації, а й застосування нових знань на практиці.

Одним із перших використовувати тренінги став Дейл Карнегі.  Він у 1912 році  створив тренінговий центр у якому і по цей час проводяться тренінги з розвитку навичок публічних виступів, впевненості в собі, взаємодії між людьми. Значний вклад в розвиток тренінгу як форми навчання вніс відомий соціальний психолог Курт Левін. В 1946 році він разом з колегами заснував тренінгові групи спрямовані на підвищення компетентності у спілкуванні.

Тренінг – це одночасно:

•         Цікавий процес пізнання себе та інших;

•         Спілкування;

•         Ефективна форма опанування знань;

•         Інструмент для формування умінь і навичок;

•         Форма розширення досвіду

Значущість тренінгу полягає у тому, що він дозволяє ефективно розв'язувати завдання, пов'язані з розвитком навичок спілкування, управлінням власними емоційними станами, самопізнанням і самоприйняттям, особистісним зростанням. Застосування тренінгу в роботі з дошкільниками дозволяє успішно вирішувати задачі:

•         формування і відпрацювання навичок і умінь ефективної поведінки;

•         створення умов для саморозкриття учасників і самостійного пошуку ними способів розв'язання власних проблем;

•          зміни соціальних установок та розвиток умінь міжособистісного спілкування;

•         розвитку Я-концепції.

Чіткої і єдиної класифікації тренінгів на сьогоднішній день немає. Їх поділ проводять за різними напрямками, наприклад за критерієм напряму впливу та змін виділяють: тренінг формування навичок, психотерапевтичний, соціально-психологічний, бізнес-тренінг, тощо.

В літературі та Інтернет-джерелах описані переважно різноманітні види тренінгів для дорослих, але тренінгові форми роботи з успіхом застосовуються і в роботі з дошкільниками. Тренінгові заняття а також тренінгові програми можна скласти самому, знаючи певні особливості його проведення, методи та принципи які застосовуються в тренінгу та враховуючи вікові та соціальні потреби учасників, або скористатися вже готовими розробками, які можна знайти в спеціальній психологічній літературі. Сьогодні я хочу представити вам декілька тренінгових програм для дошкільників, які успішно застосовувала в своїй роботі працюючи практичним психологом, а зараз ними активно користуються педагоги нашого дошкільного навчального закладу.

·        Р.Р.Калинина. Тренинг «Страна понимания» спрямований на розвиток комунікативних здібностей;

·        С.В. Крюкова «Здравствуй, я сам!». Тренінгова програма роботи з дітьми 3-6 років, спрямована на розвиток сприйняття, рухової координації, вміння усвідомлювати та контролювати власні преживання, розуміти свій емоційний стан, сприяти згуртованості дитячого колективу;

·        С.В. Крюкова , Н.П. Слободяник «Удивляюсь, злюсь, боюсь, хвастаюсь и радуюсь», тренінгові програми розраховані на дітей середнього та старшого дошкільного віку, які допоможуть дошкільникам розібратися у складному світі емоцій, покращити міжособистісну взаємодію, адаптуватися до нових умов життя (в дитсадку або в школі), налагодити ефективну комунікацію;

·        О.В. Хухлаєва «Тропинка к своєму Я», містить 3 тренінгові програми, об’єднані спільною тематикою для дітей різних вікових груп: 3-4 років, 4-5 та 5-6 років. Спрямовані ці програми на формування позитивного самоставлення та прийняття інших людей, навчання рефлексивним вмінням, формування потреби в саморозвитку;

·        Н.М.Погосова «Цветовой игротренинг» спрямований на комплексний розвиток дитини засобами кольоротерапії (посібник можна віднести і до тренінгових технологій і до арт-терапії).

Проведення тренінгів з дошкільниками є справою надзвичайно цікавою але й досить складною. Є певні особливості проведення тренінгів, які повинні обов’язково бути враховані при побудові тренінгового заняття. Це і певна послідовна структура занять, їх періодичність, тривалість, спосіб розміщення дітей в груповій кімнаті, дотримання певних принципів, застосування специфічних методів та їх поєднання з традиційними методами в одному занятті.

Окремо хочу зупинитися на методах, які можуть застосовуватися в тренінговій роботі з дітьми. Зауважу, що вони можуть бути різні, в залежності від поставленої мети. Отже, це:

·        рольові ігри – передбачають приймання дитиною різних ролей та їх програвання, проживання в спеціально створених або вигаданих умовах, вміння послідовно перевтілюватися у ролі протилежні за своїм характером, тощо.

·        психогімнастика – завдяки її застосуванню формується емоційно-особистісна сфера. Діти виражаючи різноманітні психоемоційні стани вчаться сприймати свої особистісні якості, риси характеру, ефективно взаємодіяти.

·        комунікативні ігри –поділяються на три групи: ігри спрямовані на формування у дітей вміння бачити в іншій людині її чесноти, ігри та завдання що сприяють поглибленню  сфери спілкування; ігри що навчають співпрацювати

·        ігри та завдання на розвиток уяви – серед них виділяють ігри вербальні, невербальні, уявні картинки. Вербальні ігри являють собою придумування закінчення тієї чи іншої вигаданої ситуації, або колективне вигадування казок, невербальні – зображення дітьми певного предмета або персонажа, причому зробити це потрібно якомога цікавіше (тут вони частково перетинаються з рольовими методами). Уявні картинки: діти під музику заплющують очі та придумують картинку, а потім розповідають про неї групі;

·        терапевтичні метафори – застосування елементів казкотерапії, коли дитині пропонується проблемна ситуація (схожа на проблему самої дитини) та коли герої казки успішно її вирішують за допомогою внутрішніх ресурсів. Таким чином у дитини формується «механізм самодопомоги», який переноситься в повсякдення життя та може бути задіяний в проблемних ситуаціях;

·        емоційно-символічні методи – групове обговорення різноманітних почуттів: радості, образи, гніву, страху, тощо, яке може супроводжуватися малюванням. А також цілеспрямоване малювання при прослуховуванні терапевтичних метафор;

·        релаксація – представлена нервово-м´язовою релаксацією, що досягається через чергування сильного напруження та швидкого розслаблення різних груп м’язів, а також дихальними техніками.

Також в залежності від поставленої мети можуть застосовуватися і інші методи групової роботи.

Кожного дня, для кожної дитини педагоги нашого дошкільного навчального закладу створюють ситуацію успіху, адже кожна особистість не залежно від віку хоче бути успішною, визнаною товаришами, колегами, знайомими. В цьому нам допомагає цікава технологія А. Бєлкіна "Створення ситуації успіху".

«Створення ситуації успіху»- це педагогічна технологія, яка допомагає дитині вирости успішною, відчути радість від подолання труднощів, формує переконання, що все в житті вдається завдяки докладеним зусиллям.  

Пропоную вам з’ясувати, а що ж таке успіх за допомогою вправи «Асоціативний кущ». Назвіть будь-ласка асоціації які у вас виникають при слові «успіх». (Радість, задоволення, досягнення, звершення, сподівання, переживання, очікування).

А. С. Бєлкін вважає, що з психологічного погляду, успіх – це переживання стану радості, задоволення від того, що результат до якого прагнула особистість у своїй діяльності, або збігся з її очікуваннями, або перевершив їх. На основі цього стану формуються нові, сильніші мотиви діяльності, змінюються рівні самооцінки, самоповаги. Коли успіх стає стійким, може розпочатися своєрідна реакція, яка звільняє величезні можливості особистості.  

З педагогічного погляду: ситуація успіху – це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.

Про успішність можна говорити як про соціальну якість, оскільки успішність оцінюють люди й сама людина, спираючись на сучасні суспільні норми, цінності, звичаї.  У педагогічному аспекті успішність розуміється як якість властива особі, що досягла успіху в процесі виховання і навчання. Це може бути й успіх дитини в навчанні, і успіх педагога в навчанні вихованців, і успіх батьків у вихованні дітей

Сподівання успіху живе у кожній дитині. Тому вся діяльність педагогів, батьків повинна бути націлена на те, щоб допомогти дитині зростати в успіху. Використання ситуації успіху сприяє підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, усвідомленню вихованцем себе повноцінною особистістю.

Головна  мета діяльності вихователя – створити ситуацію успіху  для розвитку  особистості дитини, дати  можливість  кожному вихованцю  відчути радість  досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

      Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними категоріями вихованців. Зазначу, що її системне використання значно сприяє розвитку емоційної сфери дітей, змінює в позитивному напрямку ставлення до себе. Створюючи ситуації успіху окремо для кожної дитини у навчальній діяльності та у повсякденному житті, тим самим закладає у дитячі душі основи оптимізму, щастя, віри у себе, що, у свою чергу, зміцнює дитячий характер. Все це забезпечує зростання бажання утверджувати у собі позитивне, переборювати вади.

Технологія "Створення ситуації успіху" виробляє найціннішу людську якість — стійкість у боротьбі з труднощами. А невдачі, які сталися, її не зломлять, не зупинять. Організація ситуації успіху розв'язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси характеру, ізольованості в групі, лінощів тощо.

Коли педагог має справу в педагогічній діяльності з такими дітьми, починати треба з ситуації успіху: дати вихованцю можливість пережити успіх, а потім здивуватися разом з ним психологічній силі успішної діяльності в перетворенні особистості. Результат технології,  значною мірою залежить від особистісних якостей вихователя. Педагог мусить дбати про створення ситуації успіху, вміти впливати на дитину, розуміти її внутрішній світ, поважати дитину, володіти емоційною культурою, психологічною компетенцією.

Створення ситуації успіху має певний алгоритм

1. Зняття страху. Допомагає перебороти невпевненість у власних силах.
(“Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші шляхи вирішення проблем”).

2. Авансування успішного результату. Наставник висловлює тверду переконаність у тому, що його вихованець обов’язково впорається з поставленим завданням. («У тебе обов’язково вийде», «Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті»).

3. Прихований інструктаж дитини про способи й форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. (“Можливо, краще почати з ...”, “Виконуючи роботу, не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. (“Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. (“Тільки ти міг би...”, “Тільки тобі я можу доручити...”).

6. Мобілізація активності або педагогічне переконання. Спонукає до виконання конкретних дій. (“Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, “Так хочеться поскоріше побачити...”).

7. Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити не результат в цілому, а якоїсь її окремої деталі. (“Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, “Найбільше тобі вдалося...”).

Великою стимулюючою силою, що сприяє розвитку особистості, спонукає до співпраці у навчальному та виховному процесах, є віра педагога у позитивні властивості дитини, її сили, її успішність, втілена на вербальному рівні. Це може проявлятися у таких висловлюваннях педагога:

·        Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде ...

·        Саме ти і міг би зробити таку справу ...

·        Починай же! Ти це добре зробиш! ..

·        Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!

Треба правильно добирати слова, з якими ми звертаємось до дітей, щоб допомогти їм спрямувати думки та дії в потрібному ракурсі. Завжди стосовно дітей необхідно казати те, що ми бажаємо бачити, а не те, чому намагаємося запобігти.

Наприклад, замість „..не поспішайте, не галасуйте, не сперечайтеся, бо не встигнете...” -  „..працюємо спокійно, врівноважено, щоб встигнути..”,; або замість  „...ти відповів , як нездара...”„...тобі сьогодні не вистачає впевненості...”. Щоб створити мотивацію на успішну діяльність, треба робити наголос на цьому: „..ви легко зрозумієте...”, „... будемо уважні, щоб краще засвоїти...”, „...ваші можливості необмежені...”, „...усі проблеми ми успішно подолаємо...”, „...ваша праця завжди плідна...”та інші.

Оцінка надзвичайно важливий елемент освітнього процесу. Усний коментар педагога здатний пом’якшити гіркоту, підбадьорити, дати надію, підзадорити, викликати почуття співпереживання.

Так!

Який я радий!

Я такий розстроєний, убитий, засмучений, розгублений…

Як же ти мене здивував!

Я знаю, що ти можеш більше.

Я в тобі не сумніваюсь.

Ти просто золото.

Ти сам себе не знав.( Інтонація, жести, погляди)

Ні!

Скільки можна повторювати?

Я вже сто разів казав!

Що з тебе візьмеш?

Тобі нічого робити?

Якщо ти продовжуватимеш в такому ж дусі, то…

Слухай краще, як відповідає твій друг!

У сьогоднішньому нестабільному суспільстві важливо навчити дитину протистояти стресовим ситуаціям, не засмучуватися, не опускати рук у разі невдачі. І допоможе у цьому систематичне використання сучасних інноваційних технологій, які ви оберете для своєї педагогічної діяльності.

Шановні колеги! Сьогодні я зупинилася лише на деяких, найбільш розповсюджених технологіях, що сприяють успішній соціалізації дитини. Я впевнена, що ви зможете відшукати ще багато цікавих та ефективних технологій та застосовувати їх у практичній роботі з вашими вихованцями. Я бажаю нам всім успіху на шляху до поставленої мети і закінчити хочу словами Оноре де Бальзака, який говорив «Щоб дійти до мети, треба перш за все йти». Дякую за увагу!